Одного разу одна дівчинка захотіла коротку стрижку.
Мама розсердилася: «Не дозволю різати коси!»
Тато гаркнув: «До вісімнадцяти – тільки через мій труп».
А бабуся заплакала, довго благала не псувати «такі красиве багате волоссячко, стільки років ростили, ти вже завтра пошкодуєш, всі шкодують, а назад то швидко не відросте, ти подивися, які у тебе стрічки, заколочки, все таке красиве, ну не будь дурненькою, ну поступися, ось і молодець».
Одного разу одна дівчинка захотіла кинути танці і піти в хокейну секцію.
Мама розсердилася: «Що за дурниця?! Хокей – для хлопчиків!»
Тато посміявся: «Та потрібна ти там – ревіти і губки фарбувати! Тобі там зуби виб’ють, ніс зламають, хто потім на тебе, таку красиву, подивиться?»
А бабуся довго-довго вмовляла подумати, не бути дурненькою, стільки ж років на танці ходили, на музику, хто ж так робить – все кидає і втікає, а як же швидкий конкурс, а педагог стільки вклала, а костюми з мамою шили-шили, що ж, все нанівець? Не будь егоїсткою, дитинко! От і молодець.
Одного разу одна дівчинка захотіла вступити на непростий і цікавий факультет серйозного університету в одному великому чужому місті.
Але мама сказала: «Не пущу! У Таньки з роботи обидві дочки з цих університетів повернулися вагітні! Як з ланцюга без нагляду зриваєтеся – п’янки, гулянки, хлопчики, непристойності різні!»
Тато роздратувався: «По гуртожитках прати! Будеш там нікому не потрібна, покористуються і викинуть! Втечеш – в розшук подамо, за волосся додому притягну, ні копійки від нас не чекай, зрозуміла?!»
Але вчителька хмикнула: «Це нереально, Миколаєва, туди з медаллю не потрапити. Та й навіщо тобі? Ну поступиш. Так все одно ж в першу сесію відрахують, туди з таких спецшкіл йдуть! Та й навіщо тобі? Чоловіча професія, а ти все одно потім заміж вийдеш, народиш, підеш на кабінетну роботу папірці перекладати, так що не вигадуй, йди до нас в педагогічний, відучешся, влаштуєшся, життя, вважай, побудоване».
А бабуся схопилася за серце: «Як же мати без тебе, хто їй по дому допоможе, з братом? Мені з городом? Дитинко, у нас адже де народився, там і пригодився, ніхто в нашій родині більше долею покладеного не хотів, всі на рідній землі постаріли, що ж ти твориш, ну не будь егоїсткою, подумай про сім’ю, що люди скажуть, а як же Саша, такий хороший хлопчик, у нього славні батьки, він же тебе любить, як ти так з ним?!»
А Саша ображався, не розмовляв, психував і кричав вночі під вікнами про «Світланка, я люблю тебе, не їдь».
Одного разу одна дівчинка хотіла зробити аборт.
Але Саша клявся, що влаштується на роботу, все для них зробить, буде утримувати і взагалі виходь за мене заміж. Ну і що, що дев’ятнадцять і студенти? А батьки нас як по гуртожитках ростили? Так, буде важко, потрібно буде потерпіти, але наша любов все переможе! Або ти мене не любиш і хочеш вбити мою дитину?!
Але бабуся, яка дізналася першою по великому секрету, розохалась і потягла до церкви: гріх же, дівоньки, так не можна, бог послав – треба народити, та й пора вже, раніше в твої роки у тебе б вже троє було, він же згоден одружитися? Ну ось і думати нічого!
Але лікар сказала, що аборт при першій вагітності веде до безпліддя. Мовляв, спочатку плодитесь, як кролики, бігаєте на чищення, а потім в тридцять тут у мене сидите-ридаєте, що народити не можете! Чоловіки від вас йдуть. І правильно, я вважаю. І правильно!
Але подружка сказала, що це дуже боляче, і близькість потім зовсім не та, і хлопці після такого кидають. Її ось кинули. І Катьку з паралельного потоку теж кинули. І всі знають, що ти зробила, соромно.
А мама закричала, що батькові сама скаже, але обов’язково треба весілля. Щоб перед людьми не соромно. І нема чого тут обговорювати! Любиш кататися – люби і саночки взозити! Дізнаєшся тепер, яка жіноча доля, дурна. І що? І молодші за тебе народжували, і жили по бараках, і прали в кориті, а зараз машинки-автомати у всіх! Треба з його батьками поговорити, вони люди пристойні, домовимося. Як батько охолоне, так і підемо.
Одного разу одна дівчинка хотіла розлучитися.
Але чоловік сказав, що якщо так, то ні копійки від нього не дочекаються і за квартиру він буде судитися. Хочеш йти – йди з голою дупою, зрозуміла?
А мама заголосила, що навіщо тоді одружилися, навіщо весілля, навіщо народжували? Чим думали? Як кішки по підвалах: сьогодні з одним, завтра з іншим? А утримувати тебе з дитиною хто буде? На вчительську зарплату? Нам на шию?! Чого тобі не живеться – хороший мужик, не п’є, не б’є, з роботою, з зарплатою, квартиру вам купили, а тепер він її пиляти буде?! Раніше треба було думати!
Але начальство сказало, що ніяких поблажок не буде, навпаки, навантаження збільшується, треба буде взяти вечірні заняття, і щоб ніяких «треба дитину забрати» та інших лікарняних, вирішуйте свою сімейну ситуацію так, щоб це не відбивалося на роботі.
Але свекруха кричала, що її позбавляють онука, її сина – дитини, а дитини – батька.
А колеги і подруги охали, що разведеній жити важко, а знайдеш нового – точно буде не кращий першого. Навіщо шило на мило? Всіх хороших псів цуценятами розбирають, будемо від тебе, Світлано, чоловіків ховати. Та й робота наша зовсім невідповідна, одні самотні баби, навіть фізрук у нас жінка, не знайдеш нікого, самотньою будеш.
Одного разу одна дівчинка хотіла змінити професію і роботу. Нова робота вимагала поїздок на навчання і обіцяла в доступному для огляду майбутньому хорошу зарплату, прекрасні перспективи і довгі цікаві відрядження в далекі і близькі країни.
Але чоловік сказав, бач що собі придумала! Вона буде десь пропадати, шлятися, то поїздка, то навчання, то робота допізна. А будинок? А шлюб? А діти? Їм мати не потрібна? А з начальством по готелям? За ідіота тримаєш? Вже спиш там з кимось? Не потерплю!
Але батьки сказали, що найважливіше погода в домі. Що дітей вона народжувала для себе, їм до пенсії далеко, сидіти-забирати-займатися не зможуть, у бідних слуг немає, дорогенька. А чим думала, коли народжувала? Хочеш і на ялинку залізти і не подряпатися? Ні, мила моя, вибрала сім’ю, народила дітей – вези! Не знали, що таку егоїстку виростили, діти їй не потрібні, робота дорожче, та й що це за робота? Робота у жінки повинна бути нормальна, скромна, постійна. Щоб завжди можна підмінити, відпроситися, щоб розуміли, що у тебе діти. Безсовісна ти, Світлано. Хоч би посоромилася! Та й не вийде у тебе нічого. Така робота складна, нервова. А ти у нас домашня, грубого слова не говориш. Ну де тобі, а? Кинути все заради повітряних замків, а потім приповзеш назад, але ж не візьме тебе директорка. І чоловік не пробачить!
На роботі зовсім відчитали за егоїзм, середину навчального року і поклялися, що тут їй в будь-якому випадку більше не працювати, якщо вона така невдячна, взяли-пригріли, а вона, а вона.
Подруги розсудили, що заробляти повинен чоловік. І що їхні чоловіки їх на таку роботу з відрядженнями точно не відпустили б. А тому, що люблять і ревнують, ось.
Одного разу одна дівчинка святкувала свій ювілей. За столом зібралася сім’я, рідня, подруги, колеги. Всі раділи і говорили тости про те, якою вона завжди була хорошою дочкою, чудовою дружиною і справжнім професіоналом, педагогом від Бога, воістину цінним співробітником.
А дівчинка щось випила зайвого і розплакалася, що хотіла прожити життя зовсім інакше: обстригти прокляті патли, грати в хокей, виїхати, не заводити сім’ю вже точно років до тридцяти, знайти роботу своєї мрії і об’їздити весь світ.
Її втішали, подавали серветки, нашіптували, що перебрала і постійно охали: «Миленька, та хто ж тобі заважав?!»
Зоя Атіскова