Сьогодні в дитячому садку, поки перевдягала свою донечку, побачила, що дівчинка з її групи просто сидить в роздягальні і плаче. Дивно, бо п’ятирічні вже спокійно прощаються і зазвичай не плачуть, коли приходять до садка.
“А ти чому плачеш?” – Запитую. Вона не відповідає, а просто плаче.
Вихователь каже – “Це ми характер показуємо!”
Гаразд, думаю, характер, то характер. Але я ЗНАЮ, ЯК плачуть діти, коли вередують. Ця дівчинка плакала не так.
Підходжу і питаю – а ти чого плачеш?
А вона мені так тихо каже: “Іра пішла і забула зі мною попрощатися”…
Не знаю, хто така Іра. Не мама – точно. Але з «Ірою» дитині було важливо попрощатися. Дитині взагалі важливо, щоб для когось теж було сумно з нею розлучитися цілий день.
Я говорю цій дівчинці: “А давай я побуду трохи Ірою і ти зі мною попрощаєшся”.
І дівчинка погодилася. Я взяла за руку обох дівчаток – свою доньку і не свою, – і завела їх обох у групу, поцілувала обох на прощання, обійняла. Вони обидві зі мною попрощалися і побігли до гурту разом. І у вікно довго махали мені обидві…
Отож я подумала, що для будь-якої дитини важливо, щоб її любили. Щоб не тільки їй, а й батькові (або будь-якій іншій людині, яка привела її в садок) теж було трохи сумно розлучатися з нею на цілий день.
Пам’ятайте про це! Не лайте дитину, не кричіть на неї вранці, не квапте дитину лише тому, що у вас робота та інші справи. Не забувайте сказати дитині “До побачення”, поцілувати її і помахати їй у вікно. Мама може мати кілька дітей. У мами може бути багато різних справ. Але мама у кожної дитини завжди одна і найважливіша на світі. Пам’ятайте про відповідальність.