“За пса і кота живемо”- часто повторював мій тато, щоразу залишаючи трішки їжі в тарілці для кота і песика.
Сідаючи до вечері, він завжди перепитував чи пес і кіт нагодовані.
Розповів він нам таку народну притчу “Про колос Божої Матері”:
Колись давно на полях хліб, тобто, злакові рослини були в колосках від землі по всьому стеблу, аж до самого верху. Тому врожаї були великі, хліба було дуже багато. Люди не цінували ні зерно, ні хліб.
Розкидали хліб по землі та топтали колосся зі зерном.
Побачивши таке, Ісус Христос обурився і сказав: «Не будете мати більше хліба!», пішов у поле де росла пшениця, вхопив стебло з самого низу і почав тягнути доверху, колоски обсипалися один за одним, зерно відскакувало у різні боки.
Мало що залишалось до кінця – на долоню, не більше. Матір Божа, побачила, кинулася до стебла і схопила в кулак верхній колосок та промовила: «Залиши, хоча би трохи», а Ісус відповів: «Вони не гідні того хліба!».
Матір Божа попросила Ісуса залишити не для людей, а для пса і кота, бо вони невинні.
Ісус Христос змилувався і відпустив стебло, залишивши на ньому один колосок. Сьогодні ми маємо колосок такий, як залишився з того часу, а злакові стали називати «Колосом Матері Божої».
До нині старші люди з повагою і чемністю ставляться до кота і собаки, які за їх словами не біля нас живуть, а ми коло них – їмо їх хліб, тому зобов’язані про них дбати.
Завдяки псу і коту живемо…