Зрадник обов’язково помститься вам за вашу великодушність…
Вибачити – це великодушність. Продовжити спілкування – дурість.
Вибачати зрадників можна. Якщо є для цього моральні сили, можна пробачити. Але продовжувати спілкуватися із зрадником небезпечно. І пускати його знову у своє життя, до свого будинку теж небезпечно. Тому що зрадник обов’язково помститься вам за вашу великодушність. І покарає за дурість. Продовжувати стосунки із зрадником — дурість, яка буде покарана.
Вибачити – це великодушність. Продовжити спілкування – дурість. Навіть якщо зрадник начебто кається, палко дякує вам за доброту і взагалі корисний. Він може бути недурним, кмітливим, енергійним, та хіба мало корисних якостей є у людини. До того ж, він так щиро кається у своїй «помилці»…
Помилку робить той, хто знову вступає у стосунки із зрадником. Навіть великий Цезар вчинив безглуздо. Він не лише пробачив Брута, який виступав проти нього зі зброєю в руках. Він цього Брута припустив до політичної діяльності. І навіть зробив своїм намісником. Ось це була нечувана дурість. Великодушність іноді межує з дурістю. А іноді порушує цей кордон…
Ну і чим усе скінчилося? Усі знають чим. Брут разом з іншими змовниками напав на Цезаря і завдав йому удару. Кажуть, Цезар був здивований і вражений, вмираючи. І сказав щось на кшталт: «І ти, дитино?»…
Звичайно. А як же. Як тільки зрадник розуміє, що його пробачили, він одразу починає виношувати план помсти. І неодмінно за свою зраду вам і помститься.
- Зрадник потай звинувачує вас у тому, що ви його змусили піти на зраду. Це ви його довели! Спершу довели. А потім ще й пропіарилися за його рахунок, доброту виявили і великодушність. Це ви робите погано, а не він! Ви йому все життя покалічили, можна і так сказати.
- Зрадника мучить ще й незавершене діяння. Він же збирався вас занапастити. Для цього і зрадив. Але не вийшло. Так що треба довести до кінця задум, завершити розпочате за першої зручної нагоди. Бажання нікуди не поділося. Заздрість та ненависть не зникли. Навіть посилилися.
- Тепер зрадник знає свою натуру. Він порушив моральний закон, — усередині згорів якийсь важливий запобіжник. Гальма відмовили і більше не працюють. Спілкуватися зі зрадником – це як їздити на машині з гальмами, що відмовили. Або, як раніше казали, дружити з шаленим собакою. Зрадник усвідомив свою сутність і діятиме відповідно до неї. Зраджуватиме.
Дуже безглуздо брати на службу тих, хто зрадив когось. Навіть не нас особисто. І дуже нерозумно продовжувати стосунки із зрадником; дружити, в будинок запрошувати, спілкуватись… Це не великодушно. Це безглуздо. І неодмінно скінчиться нападом.
Можна впоратися із ворогами. А ось зрадники можуть занапастити навіть великого і сильного. Тому що великі та сильні завжди великодушні. Великодушність по відношенню до зрадника, якщо ви залишилися живі після його віроломства, — це бути якнайдалі від нього. І не пускати його ніколи у свій дім та у своє життя.