Чому діти бувають невдячними? Чому вони кидають батьків, які багато для них зробили і дуже любили? Усе давали, жертвували собою, піклувалися? Батьків часто ще й звинувачують за те, що їхні діти невдячні. Це вони так виховали дітей! Або мало любили.
Ось давайте поговоримо про справжніх невдячних дітей. І про хороших, нетоксичних батьків. Ці батьки іноді ще й приховують невдячність дітей. Бояться осуду. І своїм улюбленим дітям шкодити не хочуть навіть словом…
Чому виникає невдячність дітей до батьків?
Та рівно з тієї самої причини, з якої взагалі виникає невдячність.
Дітям робили занадто багато хорошого. Так багато, що дитина сприймала це як належне. А потім взагалі вирішила, що вона робить благодіяння, приймаючи любов і турботу батьків. У голові в неї щось клацнуло, так би мовити. І вона зрозуміла, що це батьки їй винні за те, що вона приймає любов і турботу.
Ось дитину годують кашею. Перші ложки вона їсть із задоволенням. Вона наїлася. І мама починає просити малюка з’їсти ще ложечку. За неї! За тата! За бабусю! Ну заради мене з’їж ще ложечку, благаю!
І дитина робить послугу – їсть. Так і бути. Раз ти благаєш, піду тобі назустріч. З’їм. Гам!
Бачите, як з одних стосунків виникають інші?
Не мама дає дитині поїсти каші. А дитина робить мамі послугу тим, що погоджується з’їсти ложечку. Вона не цінує більше їжу. Вона робить благодіяння. То про яку подяку може бути мова? Це мама повинна дякувати за милість.
Так з усіма надлишковими благодіяннями виходить. Людина не просто привчається брати. Вона щиро вважає, що зробила послугу – погодилася взяти. Умовили!
Надлишок добра і турботи не цінується. А свої зусилля з поглинання каші починають дуже навіть цінуватися. І все хороше діти не просто приймають як належне, а навіть вважають, що це їм винні за згоду їсти кашу.
І невдячними вони себе не вважають. Навпаки; вони багато робили для батьків. Ковтали і жували. Брали і споживали. Дозволяли себе обслуговувати, – та хіба цього мало? Час і відпочити трохи від поїдання каші. І від батьків теж…
Тож окремої причини невдячності дітей немає. Причина одна для всієї невдячності – ви давали занадто багато і переконали людину, що вона заради вас усе бере і заради вас їсть. Надривається, можна сказати. І дякувати нема за що!
Давати занадто багато дуже небезпечно. Той, хто дає, і той, хто бере, міняються місцями. Так буває часто. Та майже завжди…