Людина має право на утому…
На те, щоб не утриматись від сліз…
Сховатися від світу в себе вдома…
Або втекти у тихий темний ліс…
Людина не залізна… Вона може
Стомитися від всього в якусь мить…
До інших стати трішечки ворожа
І виказати все, що їй болить…
Засуджувать не треба поспішати,
У душу заглядати їй не слід…
Людина має право не встояти,
Не втримати на плечах цілий світ…
Людина має право на невдачі,
На помилки, падіння у житті…
І ці моменти слабкості не значать,
Що має потонути в каятті…
Людині треба просто розуміння,
Не осуд і не жалість-співчуття!
Не треба в неї кидати каміння,
Стомитись може кожен від життя…
Не слід казать: “Мені б твої проблеми!
Є ті кому ще важче ніж тобі!”
Це вірно, та душа у всіх окрема…
Не слід усіх судити по собі…
Ми люди – ми не роботи залізні…
Ми можемо стомитись в якусь мить…
Причини можуть бути зовсім різні…
Людину треба просто зрозуміть…
Хтось може крикнуть в запалі щось грізно,
А потім шкодувать за ті слова…
Пробач йому – людина не залізна…
Усі ми робим помилки бува…
Щодня в метро, у черзі, чи крамниці
Ми бачимо розлючених людей…
Здається, їм дай волю посвариться,
Сварилися б невпинно цілий день…
Але, якщо замислитись, а може,
Усе насправді зовсім навпаки….
Стомилися, тому такі ворожі,
Чому б не простягнути їм руки?
Згадайте, чи ви самі не робили
У запалі в образі щось таке,
Що стримати у мить ту не зуміли,
Щось геть на вас не схоже і гірке…
Щасливі не кричать тобі у спину…
Кричать нещасні, ті кому болить…
Не слід судить людину – бо людина
Не втриматися може в якусь мить…
Давайте станем трішечки добріші,
Розбудимо у серці співчуття…
І стануть зразу люди щасливіше
І легшим стане в кожного життя…
Давайте будем іншим дарувати
Тепло своє підтримку і добро…
І навіть коли важко пам’ятати,
Усі ми люди, що б там не було…