Одного разу старий мудрець вирушив у подорож по запиленій дорозі. Він не поспішав, насолоджуючись кожним моментом: зупинявся, щоб милуватися птахами, що кружляли в небі, або розглядати яскраві польові квіти, що прикрашали краєвид біля шляху.
Під час свого спокійного маршруту мудрець зустрів чоловіка, який йшов назустріч йому, несячи на плечах важку ношу. Одного погляду на цю людину було достатньо, щоб відчути її біль та страждання.
— Чому ти обрав шлях важкої праці та нескінченних страждань? — запитав мудрець.
— Я не страждаю без причини! Я терплю випробування, щоб моїм дітям і онукам забезпечити благополучне та щасливе життя, — відповів виснажений чоловік.
— Всі мої предки робили так само: прадід жертвував собою на непосильну працю заради діда, дід підтримував родину для батька, батько тягнув лямку для мене, а я буду терпіти страждання заради благополуччя своїх дітей, — продовжував він.
— Скажи мені, чи був хтось з твоєї родини колись щасливим? — запитав мудрий мандрівник.
— Поки що ні, але мої діти та внуки неодмінно будуть щасливими! — з оптимізмом відповів бідний чоловік.
— Є така мудрість: неграмотний ніколи не навчить інших читати, а заєць не може виховати сокола, — поділився мудрець.
— Спочатку ти повинен навчитися бути щасливим сам, і тільки тоді зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя, — завершив він.
Мудрець залишив чоловіка з глибоким осмисленням своїх дій. Він зрозумів, що справжнє щастя починається з внутрішньої гармонії та здатності насолоджуватися життям саме зараз, а не лише заради майбутніх поколінь.
Ця притча нагадує нам, що хоча важливо працювати заради благополуччя своїх близьких, не варто забувати про власне щастя. Тільки знайшовши баланс між турботою про інших і доглядом за собою, ми можемо створити справді щасливе життя для себе та своїх родин.