Вороги ж про нас нічого до ладу не знають, навіть якщо стежать.
А вони завжди стежать. Вони не знають наших сердечних таємниць, наших тривог і прикрощів. Не знають хворих місць і наносять навмання свої удари.
Як у дитячій грі “морський бій”. І потрапляють частіше в порожні квадратики.
Вороги не знають про наших близьких. Не знають, скільки грошей у нас в гаманці. Не знають, від чого ми плачемо ночами і чого боїмося. Не знають про наші провини і тіні минулого. Ми ж не дурні, щоб ворогам таке розповідати.
А другові все розповімо-порадимось… Він все знає. І потім може безпомилково нанести удар по найболючішому місцю. І всі наші таємниці відкрити, щоб і інші могли вдарити. Друг все знає. І тому з друга виходить найстрашніший ворог.
Та й не був він ніколи другом, така людина!
Зрозумійте це – не був він нам другом ніколи.
Він відчував почуття, які ми помилково прийняли за дружбу. А це була заздрість, яку він приховував. Навіть від самого себе. І в біді, в печалі, коли не було чому заздрити, такий «друг» був поруч. Втішав, підтримував. Йому приємно було втішати. Легко було у нього на серці. Заздрити-то нема чому було в такі часи. А при нашому успіху він відводив очі. Він зображував радість. Він вітав з тріумфом, але відводив очі. І рука його була холодною, як лід, – просто ми не помітили, коли її стискали. І вигуки захоплення були занадто гучними, театральними.
А потім він втомився грати свою роль; занадто довго йшла п’єса. Він втомився. І знайшов привід для ворожнечі – його так легко знайти, якщо потрібно.
Ми не так подивилися, не те сказали, ми занадто тиснемо, ми не так себе ведемо, ми маємо неправильні погляди, ми в різних політичних таборах, – та що завгодно можна придумати, щоб почалася ворожнеча. Привід легко знайти. А причина завжди була – заздрість. І друга( кума, чи приятеля..) тепер – лютий ворог. Озброєний до зубів нашою відвертістю.
Всі плани аеродромів та кількість танків він знає; і де припаси – теж йому відомо. І слабке місце – о, він знає, де наше слабке місце. І завдасть удар саме туди.
Але занадто засмучуватися не варто. Просто тому, що ця людина ніколи не була другом. Не був – і все. Прикидався. Навіть перед собою прикидався. Якщо став ворогом – не було дружби. А тепер відкрилися справжні почуття і спонукання.
Так що занадто переживати не треба. Хоча гидко на серці. І небезпека …. Але в боротьбі переможе той, хто не зрадив. Хто дружив щиро. Хто вірив. Той і переможе. Зазвичай так буває…
Анна Кіріянова