Жили-були 3 сестри. Перша була ледача. Середня була страшенно злою. А третя, наймолодша і роботяща і добра.
Одного ранку зупинився віз біля їхніх воріт. На возі сиділа літня і незнайома їм жінка.
– Хто ти? – запитали вони.
– Я – Доля. Настав час виходити вам заміж.
Посадила їх Доля на віз і повезла видавати заміж.
Заїхали вони до першого села. Бачать: у полі хлопець оре і в руках у нього будь-яка справа вдається. Потрібно щось полагодити чи побудувати – всі до нього насамперед біжать.
– Ось цей – твій, – каже Доля першій із сестер. Висадили сестру та поїхали далі.
Заїхали до наступного села. Там хлопець живе такий, що нікому не відмовить в допомозі. Добрий до всіх. Натішитися народ не може, такий молодець.
– Ось цей – твій, – каже Доля другій із сестер. Висадили сестру та поїхали далі.
Заїхали до третього села. Біля останнього будинку, у багнюці, біля найстарішої розвалюхи, лежить біля криниці п’яниця. Зупинила Доля віз і каже:
– Цей твій.
– Та на який він мені?! Я ж ось і добра, і розумна, і рукодільниця. А ти мені такого нареченого даєш! Он сестрам яких знайшла, що іншого для мене немає?!
– Інші є … – І зітхнувши, додала, – Але цей без тебе пропаде …
Автор: Юлія Платонова