Професор подарував повітряну кулю кожному студенту, попросив її надути та написати на ній своє ім’я та кинути в коридор. Потім професор перемішав усі кулі. У студентів було 5 хвилин на пошуки власної повітряної кулі.
Незважаючи на гарячкові пошуки, ніхто не знайшов свою повітряну кулю. У цей момент професор сказав студентам взяти першу знайдену повітряну кулю і передати її людині, чиє ім’я було написано на ній. Через 5 хвилин у кожного була його повітряна куля.
Тоді професор сказав студентам: «Ці кулі – як щастя. Ми ніколи не знайдемо його, якщо кожен шукатиме тільки своє. Але якщо ми дбаємо про чуже щастя… ми знаходимо і своє теж».