Якось раз по довгій, занедбаній і дуже важкій дорозі йшов чоловік разом зі своїм псом. Вони обидва втомилися. Раптом чоловік побачив, що перед ним – гарний оазис ніби зі східних казок. Пройти в оазис було не так-то й просто: перед ним стояли ворота, а перед воротами нудьгував воротар.
Чоловік підійшов до нього і запитав, що це перед ним.
Відповідь шокувала його: як з’ясувалося, перед ним знаходилися ворота раю, а сам він уже помер. Вражений подорожній запитав, чи може він увійти, і отримав ствердну відповідь.
Тоді чоловік запитав, чи є всередині вода. «Скільки завгодно!», – відповів сторож. Те ж саме мандрівник запитав і про їжу, отримавши ствердну відповідь.
Однак була одна дрібниця: з чоловіком була його собака, а з собаками, заявив воротар, в рай не можна.
Незважаючи на те, що подорожній був неймовірно втомленим і знесиленим, він вирішив, що не можна зраджувати друга. Відмовивши воротареві, він пішов далі.
Деякий час по тому чоловік прийшов до якоїсь ферми. Там теж сидів охоронець. Знесилений подорожній попросив пити і його пустили. Також разом з ним могла увійти і його собака. Наївшись і напившись, подорожній запитав, в яке місце він прийшов.
«Це рай», – відповіли йому. Мандрівник здивувався: як же це може бути раєм, якщо рай залишився позаду? Однак він помилявся: насправді це був не рай, а пекло. Так було зроблено навмисно: до справжнього раю доходив лише той, хто ніколи не кидав своїх друзів.