Для більшості людей відмовитися від спілкування зі своїми батьками здається чимось неймовірним і жахливим. Люди, які ростили нас, давали харчування і дах, лікували і були на всіх важливих заходах нашого життя, не заслуговують на те, щоб їх покинули в старості тільки тому, що вони колись припускалися помилок у вихованні.
Проте у світі багато сімей, у яких діти уникають спілкування з батьками. І не тому, що сильно зайняті роботою чи власним побутом, а просто тому, що хочуть уникнути неприємних відчуттів, які в них виникають від спілкування з батьками. Якщо ви такі батьки, яких цураються доросла донька чи син, вам інколи може бути важко зрозуміти причини, через які дитина уникає спілкування. Особливо, якщо вона сама не говорить цього напряму. Тому може бути одна або кілька з цих причин.
1. Ви не поважаєте чоловіка/дружину своєї дорослої дитини
Багато хто вважає поведінку своїх батьків нормальною, поки самі не заведуть сім’ю і не поглянуть на маму й тата збоку, очима свого чоловіка. Людині, яка виросла в іншій системі цінностей, стають очевидними маніпулятивні прийоми, грубе поводження, неповага, знецінення тощо. Таку “проникливу” людину в сім’ї, що “приймає”, зазвичай починають недолюблювати одразу і бачити в ній загрозу своєму впливу на дитину.
Мати, яка звикла контролювати свою доньку, буде розраховувати і на те, щоб контролювати її чоловіка, що він так само піддаватиметься її маніпуляціям і терпітиме її стиль спілкування, слухатиметься її думки тощо. І якщо цього не відбувається, тут же починаються розбіжності. “Непокірність” нового члена сім’ї може так затьмарити розум, що матір не зупиниться навіть перед розлученням своєї доньки, аби позбутися неугодного зятя.
Дітям, які виросли під тиском таких матерів, усе-таки хочеться зберегти стосунки і з ними, і зі своїм чоловіком/дружиною, тому компромісним рішенням багато в чому стає уникнення сімейних зустрічей і довгих розмов телефоном із батьками.
Якщо ця ситуація – ваш випадок, то варто замислитися над тим, щоб змінити своє ставлення і проявити мудрість. Повага до вашого зятя чи невістки має бути за замовчуванням, адже це людина, яка ділить своє життя з вашою дитиною, і робить її щасливою (зараз ідеться не про інші крайнощі, а саме про ваші конфлікти через те, що зять/невістка вас не слухаються або недостатньо, на вашу думку, поважають).
2. Ви відмовляєтеся вибачатися
У деяких батьків є такий собі комплекс бога, коли їм здається, що вони ніколи не можуть помилятися, а якщо вже й помилилися, то дитині це знати не обов’язково. І коли бувають неправі, то не визнають своєї неправоти перед дітьми. Так вони продовжують поводитися і з дорослими дітьми. Образившись, вони не поспішають вибачатися, а якщо донька чи син вказує на їхні слова чи вчинки, що заподіяли біль, батьки зневажливо відмахуються, мовляв, нічого такого не було, тобі здалося.
Така поведінка типова для батьків-нарцисів, і якщо це ваш випадок, вам доведеться визнати, що від слів “вибач мені, я був(ла) неправий(а)” ваш авторитет не впаде. Деякі батьки, навіть розуміючи, що дитина була незаслужено ними ображена, можуть вибачитися, але вони неодмінно зіпсують усе наприкінці своїм “але”: “Пробач, я була неправа, але ти сам мене довів до цього!”. Таке вибачення не вибачення зовсім.
3. Ви ігноруєте правила і традиції виховання онуків
Старше покоління має розуміти різницю між вихованням дітей і вихованням онуків. Ваші дні прийняття всіх рішень залишилися в минулому. Зараз ваша роль – давати онукам безумовну любов і мудрі поради, але це ваш привілей, а не безумовне право.
Ваші онуки – не ваші діти, тож не варто наполягати на тому, щоб ваші рішення і поради приймалися беззастережно тільки тому, що ви “трьох виростили”. Не підривайте авторитет батьків в очах дитини фразами на кшталт: “Не хвилюйся, зараз мама поїде, і я дам тобі п’ять шоколадок і дивись телевізор до пізньої ночі”. Не розповідайте страшилок, не залякуйте дитину заради слухняності різними історіями, не називайте дитину образливими словами, навіть якщо вам здається, що немає нічого образливого в тому, щоб назвати онуку “пухкенькою”. Не ображайтеся, якщо онуків не привозять до вас на першу вимогу, посилаючись на те, що в них є справи та заняття.
4. Ви недооцінюєте і недолюблюєте свою дитину
У сім’ях, у яких є кілька дітей, часом складаються такі стосунки, за яких батьки дозволяють собі мати улюбленців. У дитинстві улюбленим дітям зазвичай усе сходить із рук, а дитині, яка дратує, дістається “на горіхи” увесь час і з будь-якої дрібниці. Такі діти дуже добре бачать усю дисфункцію сім’ї, і виростаючи, починають розуміти, що в сім’ї були наче чужі. Багато батьків навіть до дорослих дітей не змінюють ставлення: продовжують благоволити улюбленцям і бачити цапів-відбувайлів у нелюбимих дітях. Не дивно, що останні намагаються припинити стосунки з родиною, якій вони не потрібні.
Якщо ви знайшли в собі сили зізнатися в тому, що одну дитину любите менше, ніж іншу, або не любите зовсім, вам, найімовірніше, нелегко буде змінити себе. Найчастіше тут потрібна робота з психотерапевтом. Бути токсичним батьком і розуміти це – неприємно. Але якщо ви хочете врятувати стосунки з дитиною і змінитися заради них, це вже великий крок у її бік. Не зупиняйтеся.
5. Ви ігноруєте кордони
Ми зазвичай багато чуємо про те, що дітям треба встановлювати кордони, щоб вони розуміли, за який поріг виходити не варто під час спілкування з батьками. Але й батькам потрібно пам’ятати про межі, які не потрібно порушувати під час спілкування зі своїми дорослими дітьми. Наприклад, не варто лізти до сина з порадами, як йому краще розпоряджатися своєю зарплатою. Або наполягати на списку гостей на його весіллі. Наполягати на тому, щоб усі канікули та відпустки діти проводили з вами. Критикувати вибір одягу, зачіски, роботи, супутника життя, стилю виховання дітей – це все теж порушення кордонів, демонстрація неповаги до рішень вашої дитини, до її права вибору.
У якийсь момент часу дорослі батьки повинні почати довіряти вибору своєї дорослої дитини, і якщо цього не відбувається, потрібно розбиратися не в дитині, а у вас, чому ви досі не довіряєте і не даєте їй самостійно приймати рішення. Потрібно вже перестати “рятувати їх” або “виправляти”. Ви тільки погіршите свої крихкі стосунки, якщо продовжите наполягати.
Соціологи кілька років тому проводили опитування серед дорослих людей, які відчувають відчуженість від батьків. З’ясувалося, що частіше стають відчуженими від матері, ніж від батька або обох батьків одразу. Що серед жінок відчуженість від матері зустрічається в рази частіше, ніж серед синів. При відчуженні на відновлення стосунків охочіше йдуть доньки, ніж сини.
Причин, через які діти відчужуються від своїх батьків, набагато більше, ніж перелічені тут. Ми не стали говорити про такі очевидні речі, як домашнє насильство, жорстоке поводження, розлучення батьків у дитинстві… Проте, хоч би якою була причина, люди не йдуть просто так зі своїх сімей. У всіх сімей є свої проблеми, але тільки функціональні сім’ї говорять про них, намагаючись зрозуміти одна одну, знаходять слова жалю, вибачаються за будь-яку шкоду, яку заподіяли один одному, опрацьовують гнів і образу, і живуть далі. Разом.