Сашуньчику, ну чому ти плачеш? Все буде добре, – заспокоювала онука бабуся Тая.
– Бабуся, чому мама знову не прийшла за мною в садочок? За всіма приходять мами, тата, а за мною тільки ти? – схлипував малюк.
Мама Саші, Ліля, після зaгuбелі чоловіка довго не могла прийти в себе, потім вона стала трохи випивати, це затягнуло і вона могла не приходити додому тиждень. Саша постійно залишався в садку один, потім вихователька дзвонила бабусі і їй доводилося забирати внука до себе.
Потихеньку Саша переселився до бабусі, мама спочатку приходила до них, а потім вони її бачили все рідше і рідше.
Якось мама прийшла з новим дядьком в гості до бабусі. Саша побачив її, але підійти побоявся.
– Мама, накривай стіл – сказала вона. -Це мій чоловік Стас.
А той підійшов до малюка і вручив йому плюшевого зайця.
Але Стас виявився таким же любителем випити, поспати і поїсти. Бабуся подивилася на них тиждень, потім сказала:
– Дорогі мої, ідіть живіть в іншому місці, мені треба онука ростити, ставити на ноги.
Так мама зовсім зникла з життя сина. Бабуся намагалася виховувати онука чесним, порядним і вихованим мальчіком.Саша дуже любив бабусю, вона була у нього найріднішим людиною.
Незабаром мама знову з’явилася, вона прийшла з маленьким немовлям на руках.
– Мама, це твій онук, звуть Максим, нехай він побуде трохи у тебе. А мені треба терміново йти, – сказала вона бабусі.
– Куди йти, Ліля? Що ти твориш, берись за розум, я вже і так виховую Сашу, а ти мені ще й Максима даруєш.
– Так вийшло, що мені тепер з ним робити? Квартиру ми зі Стасом продали, зараз шукаємо житло, як тільки знайдемо, то я відразу заберу у тебе і Сашу і Максима, – сказала Ліля і пішла.
Бабуся звичайно, не сподівалася, що Ліля забере своїх дітей. У Дочки були зовсім інші «інтереси» в цьому житті, і навряд чи вона буде шукати найближчим часом роботу.
Бабуся Тая стала ростити двох онуків. Саша потихеньку підростав, в школі вчився добре. Максим уже почав ходити в садок. Бабуся пекла смачні пиріжки, а хлопчаки бігали на ринок і продавали їх, ці гроші виручали, тому що жити на пенсію було дуже важко.
Саша допомагав бабусі, вона навчила його ставити тісто, робити смачні начинки, ну а вже продавати їх хлопчик вмів. Всі продавці на ринку кожен день чекали Сашку з його смачними і гарячими пиріжками.
– Саша приходь завтра раніше і принось побільше, вже дуже смачні вони у тебе, ми будемо чекати! – говорили всі.
Бабуся не могла натішитися на внука, адже він був її помічник, надія і опора. Саша, коли підріс, став ходити в садок і забирати Максима.
У бабусі почали боліти ноги, вона практично не виходила з дому. Стан погіршувався з кожним роком. Одного ранку Саша запитав:
– Бабуся, як ти себе сьогодні почуваєш? – а у відповідь нічого не почув. Бабусі не стало.
Якось Саша став наводити порядок в кімнатах, і перебираючи в серванті знайшов ощадну книжку, там була не зовсім маленька сума грошей. Ось вони то йому і стали в нагоді. На той час хлопець вже встиг закінчити школу, а слідом кулінарне училище.
Саша знайшов приміщення, зробив там ремонт, і відкрив малесеньке кафе. То був невеличкий переобладнаний контейнер, яке назвав “Сашкові пиріжки”.
Працював практично він один, вранці ставив тісто, робив начинки. В обід чергу за теплими пиріжками вибудовувалася до дверей. Приходили всі продавці з ринку, школярі бігли після уроків, мешканці поблизу лежайшіх будинків. Максим допомагав братові у вільний час.
Якось мимо їх кафе проходила Ліля, вона була якась загублена і втомлена, зупинившись навпроти вітрини, жінка почала вивчати чи то асортимент, чи то своє відображення. Сашко, побачив її у вікно, тут же вибіг.
– Мама! – прокричав він
– Синочку! Сашенька! – жінка обняла сина міцно-міцно.
Потім він привів її посадив за вільний столик, нагодував. А Увечері вони пішли додому все разом: мати і двоє синів.
У будинку Ліля стала просити у них прощення:
– Хлопчики мої, вибачте мене, синочки, я така дурна була, все життя чогось шукала, поневірялася. І зовсім не думала про вас. Мені зараз жити ніде, я нікому не потрібна, – і вона заплакала.
Сини підійшли, обняли маму і сказали:
– Ми тебе прощаємо, живи з нами, але тільки присягни що ти не питимеш!
– Дякую. Я вже не п’ю, здоров’я не дозволяє, та й працювати хочу, але мене не беруть ніде.
– Все буде добре мама, будемо разом пекти пироги і продавати. Підеш працювати з нами в кафе? Я пам’ятаю які смачні пироги ти пекла, коли я був маленький.
Ліля розплакалася і обняла своїх хлопчаків.
Минуло кілька років, Сашкове кафе виросло в однойменну мережу. Максим на той час встиг одружитися, та й у нього, Сашка, особисте життя потихеньку налагоджується, сьогодні він йде знайомити Юлю з матір’ю, вона повинна неодмінно їй сподобатися!